Журналісти назвали цього голландського художника «великим фальсифікатором». Він писав картини в манері стародавніх майстрів і видавав їх за творіння великих художників. Ім’я цього художника ─ Хан Ван Меєгерен. Він народився 3 травня 1889 року в багатодітній родині простого шкільного вчителя. Хан весь вільний час проводив у майстерні вчителя Кортелінга, що дуже не подобалося його батькові. Кортелінг, в свою чергу розвинув у хлопчика смак і вміння наслідувати старовинній манері письма. Ван Меєгерен здобув добру освіту. У вісімнадцять років він вступив до Дельфтського технологічного інституту, де слухав курс архітектури, а одночасно з цим він навчався в Школі витончених мистецтв.

Молоде дарування

Незабаром молодий голландський студент архітектурного ВУЗу був премійований за картину, на якій був зображений інтер’єр церкви Св. Лаврентія у Роттердамі. Суворе журі оцінило пізнання студента в архітектурі та його чудове володіння традиційною манерою письма у виконанні настільки складної моделі. Через деякий час було відзначено безліччю похвал зображення оленя королеви Юліани, виконане Ханом. Згодом, це зображення було розтиражовано і успішно продавалося в країні. У молодому художнику бачили великий талант, ним захоплювалися. Але успіх, як відомо, річ непостійна і мінлива…

Закінчивши влітку 1911 року четвертий курс, Хан познайомився з Ганною де Воохт, яка навесні наступного року стала його дружиною. Скоро Анна вже чекала дитину. Подружжя постійно зазнавали матеріальних труднощів. Хан почав продавати свої картини, щоб заробити грошей. Але його нові роботи вже не отримували таких похвал, як більш ранні твори. Його хвалили, охоче приймали у вищому світі, цінували вміння догодити замовнику. Але ставилися до нього не дуже серйозно, на виставках його картини вперто не помічали, а у своїх оглядах рецензенти приділяли їм лише кілька рядків.

Художник спробував змінити стиль і приєднався до руху символістів. Але і в цьому напрямку художник знову не зміг добитися успіху. У журналі «Бойовий півень» Хан став публікувати статті, в яких говорив про гніт художньої критики, що вона пригнічує все живе, що для неї важлива не якість картини, а головне ─ підпис відомого автора. Але його виступи не знайшли підтримки, і ван Меєгерен покинув країну. Він влаштувався на Лазурному березі Франції, де жив і працював на орендованій ним віллі.

Пізніше Меєгерен створив дві картини в стилі великого голландського художника Франса Хальса «Кавалер, що сміється» та «Задоволений курець». Він показав ці роботи відомому мистецтвознавцю Абраму Бредіусу, який відразу визначив, що обидві картини – підробка. Проте, думка про імітацію картин великих художників не покидала голову молодого майстра. Кілька місяців він уважно вивчав біографії та творчість голландських художників XVII століття, їх манеру письма й особливості техніки. Вхід в його майстерню був закритий абсолютно для всіх. Щоправда, перші спроби художника не принесли бажаного успіху. Тим не менш, ван Меєгерен не відступав.

«Геніальні» роботи Вермеєра

Треба відзначити, що в нідерландських музеях на той час зберігалося мало картин національних майстрів. Роботами великих голландців – Рембрандта, Хальса, Стіна, ван Дейка, Рейсдаля, де Хооха та інших – були повні такі музеї, як Ермітаж, Національна галерея в Лондоні, Лувр, музей Ватикану і різні приватні колекції. А в самих Нідерландах ці великі майстри були представлені чи не поодинокими і не найкращими зразками. Серед художників, відсутність робіт яких так болісно сприймалося культурної громадськістю Нідерландів, був і великий живописець Ян Вермеєр. Про життя і творчість Вермеєра Дельфтського і до цього дня багато чого залишається невідомим. З поля зору випадають цілі періоди його біографії.

У художньому світі Вермеєра називали «Художником художників», так як його геніальність була одностайно визнана всіма відомими фахівцями з тих пір, як його роботи були відкриті в 1866 році французьким критиком Теофілом Торі.

Але всіх любителів мистецтва в 1932 році порадувало повідомлення мистецтвознавця Абрахама Бредіуса. Він стверджував, що на ринку художніх творів у Гаазі оголосили про картину «Дама і кавалер у спінет», що належить кисті Вермеєра. Трохи згодом, у приватній колекції в Італії була знайдена картина «Христос у Емаусі», яка на думку Бредіуса і багатьох фахівців, безумовно, є роботою Вермеєра. На картині був зображений Христос, який заломлює хліб на столі, за яким сидять два його учні. Картина написана поверх старого, раніше використаного полотна XVII століття. Покривав її лак що від часу потемнів, і в ньому, як і у фарбі, утворилися тріщини-кракелюри. Все свідчило на користь того, що це робота явно XVII століття і, судячи по специфіці прийомів автора, належить пензлю Вермеєра.

Виявилося, що картину Вермеєра виявив в Італії і придбав ван Меєгерен, який перепродав її після експертизи в колекцію Бойманс-ван-Бойнінгена за 550 тисяч гульденів (величезна на ті часи сума). Про «Христа в Емаусі» заговорили мистецтвознавці, критики, антиквари. Врешті-решт, картина була продана музею Бойманс в Роттердамі. Ван Меєгерен отримав 340 тисяч.

Ван Меєгерен, з його ж слів, виявив у приватних колекціях ще кілька картин, які швидше за все належать пензлю великого голландця: «Таємна вечеря», «Ісаак, який благословляє Якова», «Омовіння ніг». Майже всі ці картини були перепродані їм у державні музеї або в згадуваний вище музей Бойманс-ван-Бойнінгена. Всі ці перепродажі збагатили ван Меєгерена. Він став шанованим у Нідерландах діячем культури. Знайшли визнання і його власні роботи.

Зрадник

У 1940 році Нідерланди були окуповані фашистами. Новим посередником для художника став Ван Страйвесанде. Меєгерен перепродав йому свого «Христа і грішницю», а потім випадково дізнався, що той тісно пов’язаний з нацистськими колами. Проте вже було пізно. Баварський банкір Алоїс мідл вже почув про відкриття невідомої картини Вермеєра й інформував про це Вальтера Хофера – агента гітлерівського режиму, якому був доручений розшук художніх цінностей в окупованих країнах.

За посередництва антикварної фірми Гудстіккер Меєгерен продав у 1943 році картину «Христос і грішниця» до колекції самого Герінга. На цій операції Меєгерен заробив мільйон гульденів. У період з 1939 по 1943 рік ван Меєгерен створив тринадцять підробок, вісім з них були продані за 7 254 000 гульденів.

Відразу ж після звільнення країни вже в кінці травня 1945 року ван Меєгерен був заарештований як розкрадач національного надбання. Саме продаж картини Вермеєра до колекції Герінга приписали Меєгерену як державний злочин. Спочатку він намагався виправдатися, заявляючи, що цей продаж відбувся всупереч його бажанню, але слідство зуміло довести, що вся операція відбувалася при його явній згоді. За тодішнім суворими законами пред’явлені Меєгерену статті звинувачення припускали вищу міру покарання. І через три місяці обвинувачений не витримав.

Визнання

12 липня художник робить сенсаційне зізнання, що саме він написав картини, стосовно яких відбувається суд. Ніяке національне надбання в колекцію Герінга не продавалося, ці роботи написані не Вермеєром, а ним, ван Меєгереном. Спочатку слідство припустило, що визнання Меєгерена – явна брехня. Але обвинувачений зажадав обшуку на його віллі на півдні Франції, де зберігалися ескізи. Також він сам зажадав цієї експертизи.

Меєгерен розповів, як він створював і старі картини, які засоби застосовував, щоб досить свіжа масляна основа «зшкрябаних» зі старовинних картин фарб не піддалась дії розчинних спиртів, як профарбовуються тушшю кракелюри для додання їм посвідки, що ніби в’їлася у тріщини за двісті років пилу і бруду… Це була дуже складна операція. Ван Меєгерен навчився сам готувати фарби, знайшов постачальників інших рідкісних речовин. До кінця 1934 року йому вдалося винайти такі олійні фарби, які в спеціальній печі при температурі 105° С тверділи на протязі двох годин настільки, що їх не брав звичайний розчинник.

Після цієї заяви Меєгерен був звільнений під заставу.

Тепер перед вибором виявилися експерти, частка яких у свій час віднесла картини пензля Вермеєра: наполягати на справжності – значить послати Меєгерена на шибеницю як зрадника. Заявити, що автором всіх картин був Меєгерен – значить визнати свою неспроможність. Для вирішення цього питання був проведений слідчий експеримент. Меєгерену доставили необхідні матеріали, пензлі, полотно, і в присутності експертів він «створив» останнє полотно Вермеєра: «Молодий Христос у храмі серед вчителів». У результаті цього експерименту було встановлено, що Меєгерен ─ просто фальсифікатор, а картини, приписувані Вермеєру ─ підробки.

Судовий процес проходив у переповненому залі 29 жовтня 1947 року. На стіні висіли підроблені шедеври обвинуваченого. Було допитано 17 свідків, а весь процес тривав більше п’яти з половиною годин. У результаті суд засудив фальсифікатора до одного року ув’язнення. Однак 29 грудня художник помер від обширного інфаркту. До цього часу він був найпопулярнішою людиною в країні. Меєгерен із зрадника перетворився мало не в національного героя. Вийшло так, що він обдурив ворога, продавши за великі гроші фашистам свої підробки.

До речі, мрія Меєгерена про всесвітню популярність здійснилася. Виконані роботи Меєгереном нібито Вермеєра зараз зберігаються в різних музеях і колекціях. Зокрема, найбільш вдала робота Меєгерена «Христос у Емаусі» знаходиться, як і колись, у музеї Бойманс-ван-Бойнінгена, власники якого як і раніше стверджують, що цей Вермеєр – справжній. Там же знаходяться роботи «Голова Христа» і «Таємна вечеря», а «Грішна» вміщена в Державну колекцію в Гаазі, але вже з зазначенням авторства Меєгерена. Написана в присутності експертів картина «Молодий Христос перед вчителями в храмі» була куплена для приватної колекції.

Енциклопедія шахрайств та лохотронів – history.lohotron.in.ua

Ще з Енциклопедії: