В історії кримінального світу царської Росії, мабуть, не було більш відомої і знаменитої жінки-злочинця, ніж Сонька Золота Ручка. З вуст в уста багато поколінь передавалися про неї захоплюючі злодійські байки. Сама вона стала легендою ще за життя, і всі газети докладно розповідали про її пригоди. Листівки з зображенням знаменитої злодійки можна було знайти в самих віддалених куточках країни, а на початку ери німого кіно про неї був знятий цілий серіал. Сонька Золота Ручка, за свідченням очевидців, не відрізнялася зовнішньою красою. У збережених документах поліції вона описана так: «Зріст 153 см, обличчя дзюбате, ніс з широкими ніздрями, губи тонкі, бородавка на правій щоці».

Але Софія була напрочуд приваблива і знала безліч прийомів зваблювання. Це і артистизм, і дар перевтілення, і талант справжнього психолога. Всі ці здібності зробили жінку королевою злочинного світу Петербурга. Все її життя складалося з обманів і фальсифікацій, тому через 100 років ми майже нічого не можемо стверджувати про неї напевно.

Згідно з однією версією, Софія народилася в 1859 році в Україні у сім’ї містечкового цирульника Штенделя. Над дівчинкою дуже сильно знущалася мачуха, і в 17 років нещасна Соня втекла з юним греком. Пізніше вона залишилася одна, але незабаром вийшла заміж за одеського шулера. Двох дочок від цього шлюбу молоді батьки не могли гідно забезпечити через мінливість заробітку чоловіка. Коли той, врешті-решт, потрапив у в’язницю, Соня сама зайнялася «сімейним бізнесом», щоб прогодувати дітей. Шлюб скоро зійшов нанівець, і Софія вийшла заміж за старого багатого єврея Шолом Школьника (з яким пізніше розлучилася, залишивши без грошей). А потім її чоловіком став залізничний злодій Міхель Блювштейн, під прізвищем якого вона і фігурувала в усіх судових справах. Шлюб цей незабаром розпався, подарувавши їй доньку Таббу.

Але є й інша версія появи на світ знаменитої шахрайки і злодійки. Відповідно до неї, Шейндля-Сура Лейбова Соломоніак з’явилася на світ в містечку Повонзкі Варшавського повіту в сім’ї скупників краденого і контрабандистів. Маленька Соня (це ім’я дівчинка сама придумала собі, так як дане від народження ім’я Шейндля її рішуче не влаштовувало) з дитячих років спостерігала в своєму будинку збут фальшивих грошей, була свідком багатьох злодійських угод, а іноді й сама виконувала невеликі доручення скупників краденого. Старша сестра Фейга теж була талановитою злодійкою, але Сонька обійшла всіх.

Майже завжди вона діяла поодинці. Софія Блювштейн не любила дрібних справ і експромтів. До кожної справи готувалася ретельно, намагалася вгадати випадковості. При цьому вона говорила на п’яти мовах і чудово засвоїла світські манери. Це дозволяло їй завжди залишатися «аристократкою» кримінального світу. Своїм прізвиськом (кличкою), яку вона отримала на початку сімдесятих, Софія пишалася як титулом, а її коханцями були найвідоміші пітерські шахраї.

Сонька безжально грабувала багатих і була великодушна до бідняків. Як-то, дізнавшись з газет, що пограбована нею жінка виявилася бідною вдовою простого службовця, Сонька тут же поспішила на пошту: «Вельмишановна Пані! Я прочитала в газеті про біду, що спіткала вас. Я шкодую, що моя пристрасть до грошей послужила причиною нещастя. Повертаю вам ваші гроші і раджу надалі краще їх ховати. Ще раз прошу у вас пробачення. Шлю уклін вашим бідним малюкам».

Незважаючи на те, що Сонька воліла діяти поодинці, вона все ж таки створила власну шайку. А в 1872 році їй запропонували увійти в знаменитий кримінальний клуб російських шахраїв «Червоні валети». Через рік вона вже була в числі «керівників» цього клубу. Її діяльність пошиоювалась на Москву, Одесу, Ростов-на-Дону, Ригу, Київ, Харків, Астрахань, Нижній Новгород і інші найбільші міста Російської імперії.

У Золотої Ручки були свої «фірмові прийоми»: під спеціально відрощені довгі нігті вона ховала дорогоцінні камені, для крадіжок у магазинах спорудила плаття-мішок, в якому міг сховатися цілий рулон тканини. Вже пізніше вона «виходила на справу» з мавпочкою – поки господиня торгувалася, звірятко проковтувало камені, а вдома звільнялося від них за допомогою клізми.

Пограбування банкіра Догмарова

У жовтні 1884 року в одеському кафе Фанконі якийсь банкір познайомився з пані Софією Сан-Донато. За розмовою вона попросила розміняти їй ренту в тисячу рублів. Незабаром з’ясувалося, що чарівна пані їде до Москви вечірнім поїздом. За «збігом обставин» цим же поїздом з Одеси до Москви повинен був їхати і сам банкір. Він, як справжній джентльмен, запропонував себе в попутники. В купе вони люб’язно розмовляли і їли шоколадні цукерки. Вранці міцно виспавшийся ділок не знайшов ні грошей, ні цінних паперів на суму 43 тисячі рублів. Так само в купе не виявилося і прекрасної попутниці.

Пограбування ювеліра

У травні 1883 року в ювелірному магазині фон Меля з’явилася чарівна клієнтка. Молода дама, світська і заможна, представилася дружиною відомого психіатра. Вона вибрала вироби французьких майстрів на тридцять тисяч карбованців, виписала рахунок і домовилася про зустріч у себе вдома. У призначений час ювелір з колекцією діамантів увійшов до приймальні лікаря. Привітна господиня його зустріла, взяла скриньку, і запросила в кабінет до чоловіка. Очікувавший його психіатр нітрохи не здивувався візиту. Коли ювелір наполегливо зажадав у психіатра оплати рахунків або повернення діамантів, його скрутили санітари і відвезли в лікарню. Як з’ясувалося до вечора, до лікаря звернулася красуня і представилася дружиною фон Меля, сказала, що чоловік звихнувся на прикрасах, й оплатила вперед його лікування. Поки все з’ясувалося, Соньки вже й слід прохолов.

Історія пограбування будинку розпусти

Одного разу Софія Блювштейн опинилася в Парижі. Тут їй прийшла в голову думка організувати чергову аферу, розігравши роль недосвідченої провінційної французької дівчини. Випадок звів її з пані Переті, яка висловила дівчині свою симпатію і люб’язно запросила її відвідати свій будинок. Досвітчена аферистка відразу зрозуміла, що її нова знайома – господиня фешенебельного будинку розпусти, а її, як недосвідчену, але молоду і досить привабливу дівчину намагаються в нього заманити. Софія з уявною охотою і досить правдоподібно зронила, що дуже хотіла б позувати якому-небудь художникові. «Золотий ручці» господиня запропонувала знайомство, очевидно, з дуже важливим клієнтом будинку.

Опинившись у кімнаті вдвох, «Золота ручка» непомітно підлила старому в вино якесь зілля. Відвідувач незабаром втратив свідомість. «Золота ручка» забрала всі хоч трохи цінне, що знайшлося у чоловіка, і вирішила пограбувати інших відвідувачів публічного будинку. З криком «Помер, помер!» Вона стала кидатися по всіх кімнатах, зайнятим відвідувачами. Напівголі дівчата та їхні клієнти стали в паніці вискакувати з своїх кімнат у зал. Вже через 10 хвилин Сонька їхала на нічній бричці у бік вокзалу. З собою вона везла незліченну кількість гаманців, золотих портсигарів і годинників, які вона прихопила, поки відвідувачі в паніці залишали свої кімнати.

Пограбування ювелірного магазину Хлєбнікова

У серпні 1885 року керуючий магазину Т. порекомендував колекцію прикрас на 22 тисячі 300 рублів курляндській баронесі Софії Буксгофден. Коли коштовності були упаковані, поважна дама згадала, що залишила гроші вдома. Разом з діамантами вона відійшла за готівкою, а в якості застави залишила супроводжуючих її рідних – батька, побіленого сивинами, і немовляти жіночої статі разом із нянею. Коли через дві години керуючий заявив в поліцейську ділянку про пограбування, з’ясувалося, що «родичі» були найняті за оголошенням у газеті.

Пограбування ювелірного магазину в Женеві

Сонька Золота Ручка була відмінним режисером, обізнаним з тонкощами драматургічного дійства і враховувала всі тонкощі людської психології. Вона могла створити максимально імовірну ситуацію, відповідну її режисерському задуму. Господар ювелірного магазинчика послужливо пропонував двом дамам все нові й нові прикраси з діамантами і коштовними каменями. Нарешті, жінки придбали все необхідне, на астрономічну суму в 45.000 австрійських шилінгів. Одна з них, на ім’я Софі, попросила господаря акуратно упакувати куплене і несподівано запитала: «Скажіть, у вас є телефон. Я хотіла би переговорити з моїм чоловіком, директором нового міського банку. Раптом він не схвалить мій вибір? Я повинна поїхати до нього і показати покупку, якщо не заперечуєте. У заставу залишаю вам свою приятельку».

Жінка залишила магазин, а через деякий час в магазин стрімко зайшли два молодих поліцейських. Вони схопили залишену в заставу приятельку. Представившись агентами поліції, вони повідомили, що пані, тільки, що вийшла з магазину, відома злодійка, і вона тільки що схоплена. Перед відходом вони запропонували господареві отримати свої коштовності в найближчому поліцейському відділку. У поліцейській дільниці ювелірові було заявлено, що ні про яке пограбуванні там не мають поняття, і що його дуже хитро пограбували.

Численні арешти Соньки

Софія Блювштейн володіла майстерністю перевтілення. Вона гастролювала по всій Росії – Одеса, Москва, Тіфліс, Астрахань. Спочатку Соня попадалася на подив рідко, та й у цих випадках їй вдавалося вийти сухою з води.

Але щастило їй у цьому сенсі до одного випадку в Смоленську. Після пограбування кількох ювелірних магазинів її заарештували. Про перший суд над Сонькою сурмили всі російські газети. За кілька днів, проведених у смоленській в’язниці, Соня зачарувала наглядачів. Вона читала їм вірші різними мовами, розповідала дивовижні історії про життя в далеких країнах … У результаті, один жандарм влаштував втечу і втік разом з підсудною. Після його спіймали і засудили, а Соня повернулася до своєї «роботи». Якось вона обчистила навіть власного адвоката, але той все одно продовжував захищати її.

1885 виявився невдалим для Соньки – її викрили в крадіжці відразу з декількох великих ювелірних фірм і знову заарештували. Суд тривав з 10 по 19 грудня 1880 року в Московському окружному суді. Розігруючи благородне обурення, Сонька відчайдушно боролася з суддівськими чиновниками, не визнаючи ні звинувачення, ні представлені речові докази. Незважаючи на те, що свідки впізнали її по фотографії, Сонька заявила, що Золота Ручка – зовсім інша жінка, а вона жила на кошти чоловіка і знайомих шанувальників…

Суд засудив жінку до заслання на Сахалін. Її проводжав величезний натовп, і навіть сам градоначальник прийшов побажати щасливої дороги. Розчулена такою увагою, Сонька вирішила зробити у відповідь жест і подарувала йому кишенькові золоті годинники. Лише через пару хвилин чоловік зрозумів, що це його власні годинники!

З Сахаліну Сонька втікала тричі. За свою першу втечу вона потрапила під постійний нагляд стражників. Але її пожаліли і не стали, як і годилося, карати батогами, через її вагітність. Але це була брехня. У 1891 році Софія Блювштейн зробила свою чергову невдалу втечу. Поблукавши кілька днів по острову, вона випадково вийшла на пошуковий загін, якому був відданий наказ стріляти в неї на поразку. Із 30 випущених куль Соньку не зачепила жодна! За цю втечу вона отримала 15 ударів батогами.

Поступово Золота Ручка змирилася зі своїм становищем і стала власницею квасної (продаж квасу). Одночасно з цим вона приторговувала горілкою, займалася скупкою краденого і навіть відкрила гральний притон. Незважаючи на часті обшуки поліції так і не вдалося викрити її ні в одному незаконному діянні. На третій спробі втечі, організованої чи то поодинці, чи то з коханцем вбивцею Богдановим, Софія зламалася. За одними даними, вона невдовзі померла. За іншими – змирилася, дожила свого віку в ролі власниці квасної.

Але важко повірити, що повна пригод життя цієї жінки могла закінчитись ось так спокійно. Насправді навіть начальство каторги не була впевнене, що термін відбуває саме Софія Блювштейн, а не підставна особа. Сумніви посилилися після серії крадіжок, що прокотилися по Європі в кінці дев’яностих. Вже дуже був знайомий почерк!

Одесити стверджували, що Соня жила інкогніто на вулиці Прохорівській. А в 1921 році, коли ЧК розстріляла її останнього коханця, проїхала в автомобілі по Дерибасівській, розкидаючи гроші «на поминки чоловіка». Кажуть, що останні свої дні Золота Ручка доживала в Москві у дочок, які приховували її від людей. Тому-то вона і була після смерті похована в столиці…

Багато що говорять, та тільки ніхто не знає, як все було насправді. Про точну місці поховання знаменитої аферистки теж існують різні версії. За однією з версій Софія Блювштейн була похована на метровій ділянці Ваганьківського кладовища. На її могилі, на гроші одеських, ростовських, неаполітанських і лондонських злодіїв був поставлений незвичайний пам’ятник роботи міланських майстрів: біля височенною кованої пальми стоїть біломармурова фігура жінки в повний зріст із піднятими до неба руками. А на підніжжі монумента «красувалися» такі написи: «Допоможи, Соню, ми йдемо на справу» або «Соня, навчи жити»…

Енциклопедія шахрайств та лохотронів – history.lohotron.in.ua

Ще з Енциклопедії: