Цей аферист відомий тим, що видавав себе за Петра III. Це один з небагатьох випадків, коли самозванцю вдалося в якійсь мірі здійснити задумане. Під іменем російського царя він став правителем Чорногорії.

«Помер чи Петро III?»

Петро III – син герцога голштинського і дочки Петра Великого – зійшов на престол у 1761 році. Але вже в наступному році його власна дружина Катерина Олексіївна організувала проти нього змову. У результаті на престол замість вбитого чоловіка зійшла Катерина II. Невдовзі ж після цих подій в народі з’явилася чутка, що цар-батюшка живий і ховається в народі.

Бажаючі видати себе за царя

Перший аферист, який спробував видати себе за царя, з’явився у 1765 році. Але, коли його схопили, «цар» виявився всього лише солдатом-втікачем Гаврилом Кремньовим. Потім і піднявшого повстання Є.Пугачова вважали ні ким іншим, як Петром III. Після численних викриттів шахраїв, ім’я Петра III все-таки не хотіли залишати в спокої. Тінь вбитого царя ще довго поневірялася по Росії у вигляді двійників і самозванців.

Стефан Малий

Один з цих самозванців – Стефан Малий. Точних відомостей про його походження немає. Сам себе він називав то далматинцем, то чорногорцем, то дезертиром з Ліки. Цей шахрай відомим став тоді, коли поповзли по селах чутки, що наймит Вукка Маркович в селі Маїна – Степан Малий – насправді російський цар Петро III. Сам Стефан розповів про це своєму господареві.

Малий про свою «таємницю» публічно ніколи не говорив. Але чуткам повірили. Зовсім не залишилося у людей сумнівів в істинності заяви Стефана, після того, як у місцевому монастирі розшукали портрет Петра III. Виявилося, що Стефан Малий має з ним ідеальну схожість. Іншою причиною, за якою Стефана вважали Петром Федоровичем, стала також наявність слідів віспи, які мали місце на обох обличчях.

Так почалося просування авантюриста до його мети.

Стефан Малий передав лист намісника А. Реньєру, адресований венеціанському дожу з проханням підготуватися до швидкого приїзду в Каторі імператора. За дорученням Реньяра зі Стефаном Малим зустрівся і розмовляв полковник венеціанської служби Марк Антоній Бубіч. Судячи з його письмового звіту, ця бесіда справила на Бубіча велике враження. Стефан Малий охоче посилався і усно, і письмово на свою богообраність, але називати себе він просив Стефаном. На державних паперах він ставив такий підпис: «Стефан малий з малими, добрий з добрими, злий зі злими».

Венеціанська влада сильно занепокоїлися небезпекою підйому бунтівних настроїв у підвладній їм «венеціанській Албанії». Сенатом було видано наказ про арешт тих, хто вкриває «Петра III». Самого ж Стефана чіпати побоялися. У жовтні 1767 року чорногорські старшини зібралися в гірському селі Цеглічі і визнали Стефана Малого російським царем Петром III. А наприкінці того ж місяця в Цетіньє зібралася скупщина, в якій брало участь 7 тис. чоловік. Там Стефан був визнаний не тільки російським царем, але і государем Чорногорії. На доказ цієї волі народу 2 листопада 1767 року йому була передана грамота. Незабаром Стефан Малий створив свиту і охоронний загін.

Навесні 1768 року за розпорядженням Катерини II почалася таємна підготовка місії в Чорногорію. Очолив її радник посольства Росії у Відні Г.А.Мерк. Але Венеціанська республіка, побоюючись можливого посилення російського впливу в Чорногорії і, не бажаючи псувати відносини з Османською імперією, зірвала місію. Це викликало сильний гнів Катерини II. Незабаром Стефаном у Цетіньє була скликана нова скупщина. Малий переконав на ній народ бути готовим до збройної боротьби, віддав наказ збирати воїнів і будувати в горах завали і укріплення. Незабаром добровольці з Боснії та Албанії почали приєднуватися до чорногорців.

Вплив на чорногорців Стефана Малого в ролі імператора Петра III, як і раніше вкрай хвилювало Катерину II. Долгоруков під час чергового збору скупщини в Цетіньє звинуватив Стефана Малого в самозванстві і зажадав від присутніх принести присягу на вірність Катерині II. Всі присутні підкорилися його вимозі.

Відбулися всі ці події під час відсутності Стефана Малого. Коли наступного дня він прибув в Цетіньє, то народ зустрів його з радістю. Долгоруков ж заарештував Стефана Малого. Але після неодноразових бесід з лже-царем російський посланник зрозумів, що ніякої небезпеки для Катерини II він не представляє. Незабаром Долгоруков його звільнив.

З цього моменту Стефан Малий став визнаним правителем країни і фактично керував нею протягом шести років. Їм були проведені різні реформи, в тому числі судова. Також Стефан відділив церкву від держави. Він безперервно звертався до ворогуючих племен з проханням примиритися. Але восени 1770-го з правителем Чорногорії сталося лихо. Під час прокладки гірської дороги він отримав серйозне поранення, в результаті чого осліп.

А через якийсь час Стефан загинув. Османи не могли примиритися з фактом існування Чорногорського правителя, якого народ вважав російським імператором Петром III. І Окадарский паша підіслав грека Станко Класомунью. Його найняли як слугу до Стефана Маломго, а у 1773 році Станко заколов свого господаря.

Енциклопедія шахрайств та лохотронів – history.lohotron.in.ua

Ще з Енциклопедії: